Біла Криниця.
Ще здалека, із пагорба, видніється високий собор, зовсім незвичного для цих країв архітектурного стилю
В 17 сторіччі верхівка тодішньої РПЦ вирішила змінити канони своєї церкви, проти чого вперлись частина духовенства і мирян. В результаті москальська влада робить як завжди - всіх під анафему, переслідування, репресії і всякі подібні в таких випадках речі. Народ (а їх назвали “старообрядці”) чкурнув геть і поховався по всяких малозаселених і важкодоступних районах вєлікой і нєобьятной.
Чимало з них оселились на українських землях, що були анексовані Москвою. Старообрядці були “людьми з іншого світу” для місцевих: вони говорили іншою мовою, мали іншу віру, будували не такі хати, дотримувались іншого суспільного і морального устрою. Однак були досить працьовитими, що не могло не позначитись на їх економічному розвитку. В старовірів час-від-часу виникали конфлікти з сусідами і владою районів, де вони селились. Конфлікти ці вирішувались методом чергового переселення на нову незайняту територію.
Австро-угорська Буковина стала землею обітованною для старовірів. Бабуся Австрія всяко заохочувала новоприбулі народи заселяти дикі буковинські ліси, звільняючи їх від податків, забезпечуючи всєкі свободи і захист. Тут їх не переслідували і не заважали. Чим і скористались старообрядці, швиденько сколотивши собі столицю - Білу Криницю. Тут звідкилясь вигулькнув цілий митрополит, почалось виготовлення священників вищої кляси, друк книжок і проведення зборів для вирішення важливих політичних питань, що охоплювали всю тодішню Російську імперію.
В 1908 році один купець-старообрядець з Москви, оплакуючи смерть молодого сина, дарує бомбезну суму золотом митрополії, наймає придворного віденького архітектора і у Білій Криниці зводять красивий собор в російському стилі 17 сторіччя, що нагадує Собор Васілія Блаженного в Москві. Його обносять масивним муром із справжніми бійницями. Всі оздоблювальні матеріали везуть із Москви.
В 40-х роках на Буковину приходять інші москалі - комуністи. З старообрядцями вчинили, як заведено: митрополія втекла на південь Румунії, Собор обчистили і зачинили, людей пограбували і після “зачистки” відправили в колгосп. Так Собор і простояв до кінця 80-х років ХХ ст. Потім його віддали громаді.
До цього дня Собор залишається зачиненим і фактично недіючим.
Ігуменя Таїсія побачила мене із будинку жіночого монастиря, що поряд. Швидко закінчує розмову по мобільному і йде мені розказувати про історію старообрядців. Вона рясно звертається до Біблії, емоційно намагається просвітити мене, нетямущого, у якихось церковних лабіринтах. Вибачається за замок на дверях і пояснює, що всередині будівельний безлад. Вона звинувачує владу, що не хоче допопмогти відновити Собор. І що забороняє їм самим ремонтувати - бо то є історична цінність. Вважає УПЦ КП розкольниками і не хоче навіть слова чути про об’єднання церков. Це дивно чути, бо через чвари і бездіяльність занепадає білокриницька цивілзація старовірів. Тим часом, навіть нема кому скосити траву і бур’яни навколо святині.
Старообрядців у Білій Криниці залишилось мало, менше сотні чоловік. Село буквально вимирає - закинуті хати, одинокий дідуган з довжелезною бородою пасе козу, молоді не видно. Дорога в село в жахливому стані. Дуже шкода, що така яскрава перлина іншого світу потроху зникає в історії. І в байдужості.
